Початок навчання

"Тарас Бульба" 1830 р. видання.

    Початкову освіту здобув у рідному селі.

  Коли ввечері вся родина збиралася вдома, батько читав твори Миколи Гоголя та поеми Тараса Шевченка. 

   Найбільше враження справив на маленького Дмитра твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

  Образ козака Тараса глибоко запав у душу шестирічного хлопчика. Він невтішно ридав над долею козака Тараса Бульби.
 

Пізніше Яворницький згадував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей». Звідтоді й назавжди захопився Дмитро історією Запорозької Січі та її козаків. 

Народження і хрещення

З’явився на світ Дмитрик 25 жовтня (за старим стилем) 1855 р. в селі Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії (нині село Борисівка Дергачівського району Харківської області) в родині сільського диякона Івана Яворницького, нащадка слобідських козаків (про що є відмітка в метричній книзі Івано-Богословського храму села Сонцівка).

Хрестив Дмитра 29 жовтня за ст.ст. в Іоанно-Богословській церкві священик Г.Лобковський. 
Його хрещеною матір’ю була Ганна Дмитрівна Сонцева.

Відмітка у метричній книзі про народження Д.Яворницького

 

З 1867 року Дмитро Яворницький навчався у Харківському повітовому училищі. 

Туди він потрапив випадково, завдяки дружбі із сином власника економії в Сонцівці.

Барчук не хотів їхати вчитися сам, і тоді поміщик

разом із сином послав на свої гроші вчитися й Дмитра.

навчання

Харківське повітове училище

В 1874 року, за сімейною традицією, вступив до Харківської духовної семінарії, але не закінчив її.

Священицький сан, косність та схоластика, що панували в семінарії, не приваблювали Д.Яворницького, закоханого в історію рідного краю, в народні звичаї та фольклор. 

Харківська духовна семінарія

харківський університет

Харківський університет

На 2-му курсі Дмитро Іванович визначився з темою дослідження: «Виникнення та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва.

Дмитро Яворницький

Харківський університет

   Але студенту Яворницькому заявили: "Ваши запорожцы нам не нужны. Пишите о Финляндии". Та він не полишив своїх досліджень.

Дмитро Яворницький

 
Олександр Потебня

Олександр Потебня

За роки навчання в університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з тамтешніми проукраїнськими викладачами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця.

Олександр Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.
 

   Видатний лінгвіст академік Олександр Опанасович Потебня (1835—1891) і визначний етнограф Микола Федорович Сумцов (1854—1922) були не тільки талановитими дослідниками і викладачами, а й займали активну громадянську позицію. У тогочасний період тиску на всі демократичні елементи вони мужньо відстоювали розвиток рідної мови і культури.

Микола Сумцов

Микола Сумцов

Автобіографічний роман Д.Яворницького "За чужий гріх" (1907)

Автобіографічний роман Д.Яворницького

"За чужий гріх" (1907)

З вдячністю та повагою ставився Дмитро Іванович до своїх університетських вчителів.

 

Їхні образи він втілив в автобіографічному романі «За чужий гріх» (1907 р.).

 

А Микола Сумцову присвятив вірш «Працівнику за Україну», який ввійшов до збірки поезій «Вечірні зорі» (1910 р.). 
 

Поетична збірка "Вечірні зорі" Д.Яворницького

Поетична збірка "Вечірні зорі"

Д.Яворницького

 У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.

Свідоцтво про закінчення Харківського університету

Свідоцтво про закінчення Харківського університету

Дмитро Яворницький

Дмитро Яворницький

Після закінчення з відзнакою  університету в 1881 р. Дмитро Яворницький залишається на кафедрі російської історії позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. 
 Одночасно він викладає історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. 

Дослідження

Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Дмитро Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку, тонув у Дніпрі, був засипаний землею в кургані. 

Ненаситецькі пороги

Писав він Ф. Г. Лебединцеву у квітні 1884 р., що він проїхав усі Дніпрові пороги, «от первого до последнего, в лодке, причём едва не поплатился и жизнию… Не забудьте, что я лажу в Запорожье уже три года подряд, что я производил там раскопки, вскрыл 24 могилы, нашёл в них много разных вещей, видел много разных запорожских портретов, выкопал запорожца с усами, трубкой и пр.»
 

Академік Д.І. Яворницький під час археологічних розкопок на о.Хортиця

Академік Д.І. Яворницький під час археологічних розкопок на о.Хортиця

 
Д.Яворницький у запорозькому одязі. Кінець 90-х років ХІХ ст.

Ще молодим юнаком Дмитро був дуже розумним, цікавим чоловіком, з тонким почуттям гумору та привабливою зовнішністю, він ніколи не залишався непоміченим. Яворницький – це цікавий співрозмовник, заворожуючий оповідач, душа компанії.

“Где бы он не был, и кто бы при нём не был, все прислушивались к его речам с неослабевающим интересом»,- згадувала пізніше своячениця вченого Зінаїда Буракова.

    Він був романтиком, людиною чутливої, тонкої душі. В його житті важливу роль відігравали почуття.

   В його очах, зовнішності, манерах було щось споріднене тим мужнім, волелюбним козакам, яких він оспівував у своїх книжках. Але при цьому Дмитро Іванович був самим собою. 

 Серед  своїх друзів він називав себе "козаком Байдою".

Д.Яворницький у запорозькому одязі.
Кінець 90-х років ХІХ ст.

Якiв Новицький

Досліджував з Д. Яворницьким історик, фольклорист, археолог Яків Павлович Новицький. Він був для нього найвідданіший і найщиріший у своєму житті друг, однодумець, колега.
 

Понад 40 років тривала їх дружба і творча співпраця. Вони постійно радилися, ділилися творчими планами, допомагали один одному у дослідженнях, збиранні колекцій, складанні топографічних карт Запоріжжя, записуванні фольклору тощо.

  Їх об'єднувала невичерпна любов до рідного краю, захопленість історією запорозького козацтва, пам'ятками сивої давнини.

   Сенсом життя для обох була наука.

Якiв Новицький

перше  одруження

Дмитро Яворницький

Д.Яворницький

  У 18 лютого 1883 Д.Яворницький  одружився з учителькою музики Варварою Петрівною Кокіною. 
  Але дружина не змогла зрозуміти творчу захоплену наукою натуру Д. Яворницького і в 1885 р. стався розрив за її бажанням.
   Дмитро Іванович досить болісно переживав розлучення, яке офіційно було оформлене лише через 30 років — у 1915 році.

 

Розрив майже збігся зі смертю батька Яворницького. Душевний стан вченого ще більше погіршився. “Признаюсь,- пише він у тому ж листі,- я был близок и очень близок к сумашествию. Но отделался, по крайней мере, преждевременной сединой: в 28 лет я уже почти весь сед».

 

Д. Яворницького товаришував з відомим поетом

Яковом Щоголівим, який присвятив Дмитру Івановичу

вірш «В степу». 
 

Вірш Я.Щоголіва "В степу"

Пізніше стосунки розладналися через те, що донька Щоголіва закохалася в Яворницького, покинула ради нього свого чоловіка, проте історик не наважився на шлюб через „пекельний характер” жінки. 

Яків Щоголів

Яків Щоголів

Дмитро Яворницький

Д.Яворницький

У серпні 1884 р. в Одесі Д. Яворницького виступив на VI Археологічному з'їзді, де зібралася «еліта» історичної науки Російської імперії. Його реферати здобули високої оцінки.

Саме починаючи з цього з'їзду Д. Яворницький вважав себе археологом.

   Восени 1884 р. був обвинувачений в «українофільстві» і «сепаратизмі» й незабаром позбавлений стипендії і звільнений з університету.


  «И не думал и не думаю быть сепаратистом, — Люблю клочок земли! Люблю потому, что не нахожу ни где другого утешения, люблю потому, что там есть широкий простор для моей раздольной натуры, люблю потому, что в чистых речных водах своей Украйны вижу печальный образ своей особы. Эх, знали бы люди, как тяжело мне жить на свете! Одно утешение – броситься в степь, углубиться в дни давно прошедшего времени… Так разве это сепаратизм?»
 

 30 квітня 1885 р. він був обраний членом-кореспондентом Московського археологічного товариства.

В  Петербурзі

В Петербурзі  Дмитро Іванович влаштовував у себе так звані «суботки», на які збиралися земляки-українці й представники російської інтелігенції. Вони співали, танцювали, слухали гру на кобзі Опанаса Сластьона. 

Так  1886 р. ці «суботки» відвідали живописець Ілля Рєпін і артисти трупи Марка Кропивницького. Як згадував Д. Яворницький, Ілля Юхимович пішов «викозулювати» гопака з Марією Заньковецькою та Миколою Садовським.

Д.Яворницький в образі писаря

Дружба  Д.Яворницького  з Іллєю Рєпіним мала наслідок —відому картину І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Дмитро Іванович щиро запропонував І. Рєпіну свої знання про Запорожжя і власну колекцію козацьких старожитностей, «постачав» натурщиків для створення багатьох образів цієї картини й, нарешті, сам позував І. Рєпіну в образі козака-писаря.

Ілля Рєпін

Ілля Рєпін

    Під впливом Д. Яворницького у творчому доробку І. Рєпіна з'явилися й інші картини із запорозької тематики. 

    Художник виконав кілька ілюстрацій до книги Д. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», а також до 1-го тому «Истории запорожских козаков». 

 
Литс запорожських козаків турецькому султану
Картина Іллі Рєпіна

Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

   У 1870 році історик Дмитро Яворницький зачитав присутнім у нього гостям курйозний історичний документ - знаменитий лист запорізьких козаків турецькому султану. Який йому передав запорізький етнограф Яків Новицький.  Гості витирали сльози від сміху.
  Художнику Іллі Рєпіну, що був серед гостей, відразу ж захотілося зобразити на полотні сам процес створення листи - всю ту гаму почуттів, яка супроводжувала його написання. 

Видання Т.Шевченка

Видання поеми "Гайдамаки" Т.Г.Шевченка

У 1885 році Яворницький пише передмову до поеми Т.Г.Шевченка, «Гайдамаки», де висловлює погляди історика на роль народу у боротьбі проти панства.

За що в 1887 був визнаний «неблагонадійним» і не склав магістерські іспити в Петербурзькому університеті.


Через усе це Дмитро Яворницький був морально пригнічений, нудьгував, хворів.
 

Дмитро Яворницький

Д.Яворницький

Петербурзький університет

Протягом 1885–1891 рр. Яворницький працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної.

У березні 1886 р. Д. Яворницького обрали дійсним членом Імператорського Російського археологічного товариства

в Петербурзі.

Університет в Петербурзі

Василь Тарновський

Василь Тарновський

У виданні деяких наукових робіт Д.І.Яворницькому допомагав відомий меценат, колекціонер і великий землевласник Василь Тарнавський.

Книга «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» Дмитра Яворницького була видана завдяки матеріальній підтримці В. Тарновського, який пожертвував на цю справу 1000 руб.

Ця книга являє собою своєрідний щоденник вченого-мандрівника, що подорожує місцями колишнього Запоріжжя, і багата на оповідання запорозьких старожилів про козацькі часи, описом запорозького одягу, зброї, побутових та культових пам'яток.

"Запорожье в остатках старины и преданиях народа" Д.Яворницького

Книга «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»

Олександр Поль

Олександр Поль

У 1889 р. Д. Яворницький спільно з видатним катеринославським меценатом, колекціонером, краєзнавцем і громадським діячем Олександром Миколайовичем Полем розшукував місце битви Б. Хмельницького з поляками під Жовтими Водами. 
Результатом археологічних досліджень влітку 1891 в селі Фаліївка на Херсонщині стала книга Д. Яворницького «История села Фалеевки-Садовой» (СПб., 1892).

У 1891 р. наказом міністра народної освіти І. Делянова, Д.Яворницькому, вже у категоричній формі, заборонялося викладати в навчальних закладах Російської імперії «за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии».

У 1892 р. в Петербурзі вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков».

Два наступних томи фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков» були опубліковані в 1895 і 1897 рр. 


Це видання стало підсумком багаторічної, кропіткої дослідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки. Для нього Запорожжя — це республіка, де панував «повний ідеал рівності.

У 1894 р. в Петербурзі вийшла друком книга про кошового Івана Сірка. 

Іван Сірко був найулюбленішим героєм Д. Яворницького, якого вчений вважав славою і гордістю запорожців, великим полководцем, справжнім українським патріотом, колосальною й разом з тим типовою особистістю славетного запорозького козацтва. 

 

В Середній Азії

Наступний етап у житті вченого був пов’язаний із Середньою Азією, куди Дмитра Яворницького відрядили як чиновника з особливих доручень для вивчення місцевого краю. Перебуваючи в Самарканді, він відвідав визначну пам’ятку історії і архітектури – мавзолей Тамерлана, про який написав серію статей.

Мавзолей Тамерлана в Самарканді
Дмитро Яворницький

Мавзолей Тамерлана в Самарканді

Там визначним досягненням став «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (Ташкент, 1893), за який вчений одержав орден Станіслава ІІІ ступеня (1893 р.) та орден Бухарської Золотої Зірки ІІІ ступеня (1894 р.) і чин колезького асесора (цивільний чин VIII класу).

Д.Яворницький

 
Варшавський університет

У Москві

 В 1895 р. Дмитро Іванович поїхав до Варшави. А протягом вересня 1895 — січня 1896 рр. Д. Яворницький склав 4 магістерських іспити на історико-філологічному факультеті Варшавського університету. 
 У 1896 р. Яворницький влаштувався працювати приват-доцентом у Московському університеті на кафедрі російської історії.

Варшавський університет

   Читав лекції про історію та звичаї запорозького козацтва: «Мнения о происхождении казачества», «Значение малорусского казачества», «Значение степняков в исторической жизни русского народа» та ін. 


  Однак, приват-доцентство не передбачало жалування й тому Д. Яворницький взявся викладати історію в Строгановському училищі живопису, де отримував 46 руб. на місяць.

 
Казанський університет

29 квітня 1901 р. на історико-філологічному факультеті Казанського університету відбувся захист магістерської дисертації Д. Яворницького.

На здобуття наукового ступеня магістра російської історії вчений репрезентував 2-е видання 1-го тому «Истории запорозьких козаків».

  Мешкаючи в Москві, Д. Яворницький, як і раніше, читав багато лекцій по різних містах, особливо часто намагався приїжджати в Україну, постійно мріяв про «курінь» на березі Дніпра-Славути.  

Казанський  університет

  Найулюбленішим місцем його відпочинку був невеличкий хутір Богодар в Олександрівському повіті Катеринославської губернії.

   Саме у цьому благословенному куточку, де вилась річка Ганчул, стиха несучи свої води до Вовчої, насолоджувався Дмитро Іванович чудовою «козацькою мовою», «німів» від чарівної гри на сопілці сліпого кобзаря Хоми Провори. Саме тут «лікував» Д. Яворницький свою наболілу душу.

Олексій Бахрушин
Микола Струнніков
Портрет "Козак в бою"

  Товариш Яворницького, молодий художник Микола Струнніков, наслухавшись красномовних оповідань Дмитра Івановича про запорозьких казаках намалював на дерев'яних дверях в московському будинку Олексія Олександровича Бахрушина, відомого московського колекціонера і театрального діяча, знаменитий портрет «Козак в бою».

Микола Струнніков

Олексій Бахрушин

  Довелося вчинити так, як вирішив суд: було кинуто жереб, і щасливий Яворницький забрав під пахвою верхню половину розпиляних дверей. Бахрушину ж дісталися «штани козака», з приводу чого Яворницький не забув відпустити гостру жарт «штани козака і те що в штанях».

   Яворницькому, який квартирував якийсь час у Бахрушина, так сподобався намальований козак, що він захотів викупити двері у господаря будинку і забрати з собою в Катеринослав. Бахрушину портрет теж припав до вподоби.

Портрет "Козак в бою"

 
Катеринославський музей ім.О.Поля

Катеринославський музей ім.О.Поля

Катеринослав

  У 1902 р. Дмитра Яворницького, вже знаного дослідника запорозької старовини, запросили очолити Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля.

  Під керівництвом Яворницького, музей перетворився на один з провідних музеїв України.

  Рівно 30 років свого життя віддав Дмитро Іванович цьому музею, систематизував і значно поповнив його колекції. 
  Музей став найбільшим у світі сховищем запорозької старовини. 
Багаторічні і самовіддані дослідження Яворницького отримали широке визнання і сприяли (прямо чи опосередковано) офіційної реабілітації Запорізького козачого війська за царювання Миколи II. 
  Д. Яворницький посідав одне з провідних місць в музейному співтоваристві України. 

 

Подорож на Близький Схід

Дмитро Яворницький і Леся Українка

Дмитро Яворницький і Леся Українка

   У 1910 р. здійснилася давня мрія Д. Яворницького — подорож на Близький Схід. Він відвідав Єгипет, Грецію, побував у Єрусалимі, Палестині. В Гелуані зустрічався з геніальною українською письменницею Лесею Українкою. 
 
 Згадуючи Яворницького, Леся Українка писала: «Він завзятий дід. Лазив і на пираміди, і в пираміди, і де його тільки не носило! І це в 60 років і з ревматизмом.


   У Туреччині під час відвідин Стамбулу вчений отримав можливість оглянути пам’ятні місця, пов’язані з українською історією.

   1910 року Яворницький порушив клопотання про будівництво другого корпусу. Для проекту, „який би відповідав останнім зразкам музейної будівельної техніки і архітектурного стилю”, обрав за зразок Каїрський музей. Побудувати ж експозицію вчений запланував за зразком Стокґольмського музею. 
    Адміністративна будівля Катеринославського історичного музею була побудована за зразком Каїрського історичного музею (на жаль, під час війни будівля була повністю зруйнована).

 

Зустріч з Нестором Махно

Нестор Махно

Нестор Махно

 У травні 1917 р. вчений очолив Катеринославський комітет охорони пам'яток старовини й мистецтва України і розробив пропозиції щодо збереження запорозької старовини. 
  
В 1919 році після звільнення Катеринославу від денікінців, Нестор Махно особисто побував в музеї. Зачарований розповідями Яворницького про козаків, він видав охоронну грамоту, в якій було написано, що вона надана директору музея Яворницькому і ніхто не має права без будь-яких причин брати, конфіскувати з музею речі. Ще він дав готівкою 10 тисяч карбованців на розвиток музею  та дрова і вуголь для опалення.
 
Яворницький в свою чергу подарував «батьку» сулею (флягу), розкопану ним в козацькому кургані. Сулея була наповнена горілкою.
 

Д. І. Яворницький в музеї. 1913 р. Фото Ф. Камінського.

Д. І. Яворницький в музеї. 1913 р. Фото Ф. Камінського.

 

В 1905 р. був збудований і власний будинок Д.Яворницького, й учений остаточно оселився у Катеринославі.

Будинок в Дніпропетровську, де жив і працював Д.Яворницький

Будинок в Дніпропетровську, де жив і працював Д.Яворницький.

Д.Яворницький у вітальні

Д.Яворницький у вітальні

Сосна, тополя, калина, волошки,жовтець, мята - навіть рослини в садибі Яворницького підібрані не випадково. Історик хотів бачити в своєму саду ті дерева і квіти, які згадувалися в українських думах та піснях. 

 

Одруження

Серафіма Буракова

У 1918 р. одружився з учителькою Серафімою Дмитрівною Бураковою. 
30 жовтня 1918 р. відбулося вінчання у церкві Знамення Пресвятої Богородиці в місті Катеринославі. 

 

  Знайомство відбулося в 1909 році в музеї ім. Поля.

 Працюючи вчителькою, С.Д.Буракова привела свій клас на екскурсію до історичного музею, і сама почала давати пояснення своїм ученицям. В цей час Дмитро Іванович був неподалік, і йому сподобались її пояснення, а також дисципліна учениць. Вони познайомились. 
  Між Дмитром Івановичем та Серафімою Дмитрівною поступово, в результаті тривалого знайомства, зародилося щире, тепле почуття.

Дмитро Яворницький

С.Буракова

Д.Яворницький

   Подружжя прожило разом близько 22 років, тобто до смерті вченого (5.08.1940р.). Це був союз не палких закоханих, а союз, в основі якого була повага. Серафіма Дмитрівна Яворницька була вірною, відданою помічницею чоловіка, соратницею, другом.

  Після смерті чоловіка вона стала ініціатором створення меморіального будинку-музею Д.І.Яворницького.

 
Катеринославський інститут

Катеринославський інститут

  Після революції 1918 р. Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського інституту, де протягом 1924–1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства.
  Він став одним з перших професорів Катеринославського університету. 29 липня 1918 р. його було обрано професором кафедри історії України цього навчального заклад

Д.І.Яворницький

 
Дмитро Яворницький у власному кабінеті 1930-ті рр.

  Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924).


  16 квітня 1929 Дмитро Іванович Яворницький був обраний дійсним членом АН УРСР. 

Дмитро Яворницький у власному кабінеті 1930-ті рр.

    За спогадами З. Д. Бурякової (сестри С. Д. Яворницької), «Дмитро Іванович дуже мало спав, влітку прокидався о 5 годині ранку, ходив на прогулянку у парк ім. Т. Шевченка, де до нього підходили люди й він спілкувався з ними, особливо з молоддю. Потім він йшов до музею, де працював до вечора. Повернувшись додому, працював у кабінеті й засинав о півночі. Пам'ять у нього була надзвичайна, особливо що стосувалося імен та дат".

Вітальна адреса з нагоди обрання  його Дійсним членом Всеукраїнської Академії наук. 1929 р.

Вітальна адреса з нагоди обрання  його Дійсним членом Всеукраїнської Академії наук. 1929 р.

Визначною подією в творчому житті вченого було видання 1-го тому «Словника української мови» (Катеринослав, 1920). Це видання — результат майже 40-річної праці дослідника. Цей Словник і музей ім. О. Поля Дмитро Іванович вважав «найкоштовнішим своїм скарбом».

  Восени 1933 року — у розпал сталінських репресій — Д.І.Яворницького звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі», співпраці з контрреволюційними організаціями і звільнили з посади директора історичного музею. 

  На той момент Яворницькому було вже 78 років, а тому його не відправили на заслання і не розстріляли, але незабаром залишили без засобів до існування, позбавивши пенсії. В останні роки життя Яворницькому допомагали його знайомі та друзі.

 Ось примітна цитата з листа Яворницького академіку живопису Н. С. Самокишу (липень 1936): «Вельмишановний Микола Семенович! В Ваші краю їде на службу до Червоної армії молодий лікар Д. І.Якімюк. Це добрий козак, якого я добре знаю, тому жив у мене два роки. Дуже прошу Вас, дорогий Микола Семенович, приголубте його, як свого сина … Покажіть йому шедеври своєї кисті … »

Дмитро Яворницький

Д.Яворницький

Але Дмитро Яворницький не полишив творчої діяльності. Серед інших праць, у 1936 р. написав «Историю города Екатеринослава».

 
Дмитро Яворницький

   Після чергового арешту, Яворницький опинився в тюрмі. Микита Хрущов клопотав за Яворницкого. Через кілька днів професора звільнили. Проте Яворницкий захворів запаленням легень.


  5 серпня 1940 р. видатного історика запорозького козацтва не стало.
 

  Як розповідала дружина вченого Серафима Дмитрівна, Дмитро Іванович  «випив чашу страждань до останньої краплі. Мучився, кричав, стогнав. […] Перестав їсти, температура упала (а доходила до 40) і почалися нестерпні муки. Кричав, ламав руки».


  Оцінюючи творчі надбання Д.І.Яворницького, його друг академік М.Сумцов зазначав: "Ви в житті своєму стільки турбувались за все добре і позасвічували стільки ліхтарів, що вони повинні освіщати увесь шлях Вашого життя і нести Вам задоволення, втіху та радість".

 

Вшанування пам'яті Д.І.Яворницького

Пам'ятник Д. І. Яворницькому на його могилі біля Дніпропетровського музею

Пам'ятник Д. І. Яворницькому на його могилі
біля Дніпропетровського історичного музею

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам'яті академіка Д. І. Яворницького» від 11 жовтня 1940 р. його ім'я було надане Дніпропетровському історичному музею.

  У зв’язку з реконструкцією міського кладовища його, останки на клопотання громадськості 6 липня 1961 р. було перенесено на територію Дніпропетровського історичного музею.

  У 1995 р., з нагоди 140-річчя від дня народження академіка Д. Яворницького, у Дніпропетровську, біля історичного музею відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському діячеві (скульптор - В.Наконечний, архітектор - В.Мірошниченко).

Пам'ятник Д. І. Яворницькому в селі Борисівка

Пам'ятник Д. І. Яворницькому

в селі Борисівка

  У листопаді 1998 року в селі Борисівка споруджено на народні кошти пам'ятник Д. І. Яворницькому.

   Автори пам'ятника — Наталя та Олексій Фоменко.

 

Джерела інформації: